Я немного уйду в материю,
Из себя – в суету безмерную,
Приоткрою не в чувства двери,
А в тебя, твою душу верную…
Напою тебя крепким чаем,
Обогрею постель руками
И неспешной степенной речью
Отведу от тебя печали…
На мгновенье придет смирение,
Станешь гибким, душой покладистым,
И ответишь мне слабой речью
И улыбкой, судьбой помятою…
На мгновенье придет ушедшее,
Очень старое вдруг нагрянет,
И прощенье… опять прощение
В мою душу, как в омут, канет..
И тепло разольется в сердце,
Над тобою, как мать склонюсь я,
Ты откроешь, как прежде, дверцы,
Но напрасно. Уж не стучусь я…
Вот и все. Я в другой стихии…
Вот и все. Я тепло отдала…
Вот и все… Одиноки в мире…
Не с тобой – я с Отцом осталась.
Бог меня забирает снова,
Бог меня направляет в русло,
Мир материи – мне оковы,
А с тобою – на сердце пусто…
Бог не даст – не отвечу словом,
Бог не даст – не отмечу взглядом,
Бог не даст – не приближусь снова,
Бог не даст - и не буду рядом…
Мы давно от любви устали,
Наши чувства давно остыли,
Мы друг другу уж все сказали,
Мы друг друга во всем простили…
На тепло отзовешься светом,
На слова – как всегда молчанием,
И за каждым земным рассветом –
Расставание идет, расставание…
Наталия Маркова,
Россия, Ростов-на-Дону
семейная, религиозная образование высшее, интересы - религиозные стихи и проза
Прочитано 8559 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Как легко нам быть святыми . - Николай Зимин Как легко нам быть святыми
Рядом с падшими , блатными
За церковными дверями ,
Когда пастырь рядом с нами .
А когда закрылись двери ,
Мы в Маммону свято верим
И забыв о небе , Боге ,
Гоним сотню по дороге .
Но что , правда , нелегко нам -
Божьим следовать законам ,
Когда Богу в подтвержденье -
Веры нашей поведенье ...
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
